Сім Чудес Світу

Вся інформація взята з сайту Вікіпедія !

Можливість відихнути на берегах Греції на Єгипту вам потрібно відвідати туристичні агенції !

Александрійський маяк

Після завоювання Єгипту у 332 році до н. е. Александр Македонський вирішив заснувати там нову столицю. Так виникла Александрія.

Місце для нового міста обиралося ретельно. Замість того, щоб заснувати його у дельті Ніла, було обрано район, розташований за двадцять миль на захід, щоб мул і бруд, принесені річкою, не засмічували міську гавань. Південна околиця міста закінчувалася озером Мареотіс. Після того, як був побудований канал між озером і Нілом, місто мало дві гавані: одна для руху по Нілу, інша для середземноморської морської торгівлі. Олександр помер близько 323 року до н.е, і будівництво міста завершувалосяПтоломеєм II. За його правління Александрія досягла багатства і процвітання.

Багато дивного і чудового було в цьому місті. Зокрема, тут знаходився відомий Мусейон (Музей-храм муз), де розміщувалися астрономічна обсерваторія, школа, анатомічний театр, майстерня. У різний час в Мусейоні жили і працювали грецькі вчені — творець геометрії Евклід, піонер хірургії Герофіл. Тут дістав освіту і працював Архімед. Багато років тут трудився механік Герон, який побудував перші автомати і написав про них книгу «Театр автоматів».

Мірою розвитку судноплавства, морської торгівлі все гостріше відчувалася потреба у маяку, який серед підводних скель і мілин вказував би суднам безпечний шлях в Александрійську гавань. На східному краї острова Фарос, що лежав у морі на відстані 7 стадій (1290 м) від Александрії, був побудований маяк, який став носити ім'я острова. Зв'язок імені маяка з його з функцією виявився настільки міцним, що слово «Фарос» стало коренем слова «маяк» у багатьох мовах — французькій, італійській, іспанській і румунській.

http://uk.wikipedia.org/wiki

Колос Родоський

Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішним завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор'ї, включно із виходом до Егейського моря.

У 305 році до н.е. військо Антигона Одноокого, повелителя на чолі із його сином, Деметрієм І, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 40 000 чоловік. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові башти, щоб дістатись до стін міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста.

У 304 році до н.е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове приладдя. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів і на виручені гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу.

Після швидкої смерті Александра Македонського у 323 році до н. е. відсутність єдиного спадкоємця престолу породила численні міжусобні війни між його полководцями. Урешті-решт, імперія розпалася на чотири частини, а Родос відділився та увійшов у союз із Птолемеєм Сотером, тодішним завойовником Єгипту. Союз контролював значну частину торгових шляхів у східному Середземномор'ї, включно із виходом до Егейського моря.

У 305 році до н.е. військо Антигона Одноокого, повелителя на чолі із його сином, Деметрієм І, «завойовником міст», узяло в облогу Родос з армією чисельністю 40 000 чоловік. Проте місто було добре укріплене, і Деметрію довелося будувати високі облогові башти, щоб дістатись до стін міста. Погані погодні умови, хитрість та запеклий опір родосців ніяк не сприяли завоюванню міста.

У 304 році до н.е. Птолемей відправив свій флот на допомогу місту і Деметрію довелось поспішно відступити, залишивши майже все військове приладдя. Щоб відсвяткувати перемогу, родосці продали військові трофеї за 300 талантів і на виручені гроші вирішили збудувати грандіозну статую своєму заступнику, богу Сонця Геліосу.

Порівняно з іншими Чудесами Світу Колос Родоський «прожив» недовге життя. Приблизно через 50 років після створення він був зруйнований землетрусом: від сильних поштовхів надламалися коліна статуї, вона звалилася вниз. Частини бронзового тіла бога Сонця протягом сторіч покоїлися на землі, народжуючи різні легенди. Так, в одній з них розказувалося, що судна, що прямували в гавань, пропливали поміж ніг гіганта.

У 977 році н. е. арабський намісник, який правив на острові, продав частини статуї, що збереглися. Для їх перевезення було потрібно 900 верблюдів. Статуя назавжди зникла в плавильних печах.

http://uk.wikipedia.org/wiki

Мавзолей в Галікарнасі

За давніми переказами, Мавсол був правителем Карії, країни що входила до складу Перської імперії, з 377 по 353 рік до н. е. Столицею області було містоГалікарнас. Мавсол змінив свого батька на посаді повелителя міста і сатрапа провінції.

Мавсол одружився на своїй сестрі Артемізії. Набуваючи все більшої могутності, він став задумуватися про гробницю для себе і своєї цариці. На його думку, це повинна була бути надзвичайна гробниця. Мавсол мріяв про величний пам'ятник, який би нагадував світу про його багатство і могутність ще довго після його смерті.

Помер Мавсол до закінчення робіт над гробницею, але його вдова продовжувала керувати будівництвом до повного завершення, приблизно в 350 року до н. е. Гробниця була названа мавзолеєм, на ім'я царя, і це слово стало означати всяку значну і величну гробницю.

До будівництва і оздоблення мавзолею були залучені відомі майстри, в тому числі прославлені скульптори Скопас, Бріаксид і Леохар. Останній служив придворним скульптором Александра Македонського, його творчість високо поціновував древньогрецький філософ Платон.

В архітектурі Галікарнаського мавзолею вперше в грецькій архітектурі знайшли відображення всі три знаменитих ордери: доричний, іонічний і коринфський. Нижній поверх підтримувався 15 доричними колонами, внутрішні колони верхнього поверху були коринфськими, а зовнішні — іонічними. У мавзолеї поєднувалася сувора геометричність, масивна простота, виконана внутрішньою силою, і прагнення до декоративності й легкості форм, плавності ліній. Аналогів цій споруді у грецькій архітектурі немає, проте, принцип гробниці на постаменті в різних формах був широко відомий в Карії і в сусідній Лікії. На межі V і IV століть до н.е. такого роду гробівниці перетворюються на монументальні усипальниці своїх замовників, багато прикрашені скульптурним декором. Певною мірою прообразом Галікарнаського мавзолею можна назвати зведену на чверть століття раніше гробницю лікійського сатрапа Арбіда в м. Ксанф(пам'ятка відома сьогодні як «Монумент нереїд») Обидві пам'ятки, багато в чому зберігаючи грецькі традиції і будівельні прийоми, несуть явний вплив східної архітектури.

Гробниця Мавсола являла собою величну і незвичайну за формою споруду, побудовану з цегли і облицьовану зсередини і зовні білим мармуром. Висота її сягала 60 метрів.

• Перший поверх, де покоїлася урна з прахом, мав вигляд величезного куба висотою 20 м і площею 5 тисяч м². Це приміщення вартував ряд кам'яних левів;
• Другий поверх був обнесений із зовнішньої сторони прекрасною колонадою. Тут зберігалися жертвоприносини;
• Наступний поверх був виконаний у вигляді багатоступінчастої піраміди, її вінчали фігури Мавсола і Артемісії, які керували квадригою — четвіркою коней,запряжених в колісницю.

Мавзолей був облицьований плитами з строкатого проконесійского мармуру, укладеними на вапняному розчині.^[1] Стіни його з сирцю "являли зразок видатної міцності і таким вилощеним штукатурним [внутрішнім] оздобленням, що справляли враження дзеркальної поверхні». Ця будівля складалася з високого цокольного ярусу (розмірами 66х77,5 м) — усипальниці Мавсола і його дружини Артемісії, другого ярусу — приміщення для заупокійного культу, оточеного коллоннадою, і парамідального вінчання з 24 мармурових сходинок, завершеного мармуровими фігурами Мавсола і Артемісії в колісниці квадриги.^[1] у Стародавньому світі мавсолей вважався п'ятим з семи чудес світу.^[1]

http://uk.wikipedia.org/wiki

Храм Артеміди

Хоча заснування храму Артеміди (Артемісіону) належить до 7 сторіччя до н. е., сама споруда була побудована у 450 році до н. е. Будівництво субсидував лідійський царКрез (Кросус), а проект розробив грецький архітектор Персіфон (Херсіфрон) із Кносса, який почав будівництво, але після його смерті будівництво продовжували його синМетаген, а потім архітектори Пеоніт та Деметрій. Будівлю прикрашали бронзові статуї, створені такими скульпторами, як Фідій, Поліклет, Кресилус і Фрадмон.

Херсіфрон запропонував будувати храм, оперезаний подвійним рядом колон, але справа ускладнювалась тим, що поруч не було мармуру. Допоміг випадок:

Пастух Піксодор пас стадо на пагорбах біля Ефеса. Два барана почали бійку, під час якої один з них з розбігу вдарився об скелю, від якої відлетів білий уламок. Коли пастух зрозумів, що в нього в руках мармур він поспішив до міста, де зраділі мешканці міста нагородили його дорогими подарунками.

Храм являв собою прямокутну будівлю із мармуру та дерева довжиною 105 та шириною 51 метр, обнесену з усіх сторін подвійною колонадою із 127 колон висотою 18 метрів. Відомостей про оздоблення храму не збереглося, але відомо що всередені знаходилась облицьована золотом статуя Артеміди висотою понад 2 м.

Унікальним був сам спосіб побудови храму. Він був зведений на болотистому ґрунті. Незвичність вибору місця пояснювалася прагненням будівельників уникнути руйнування храму внаслідок частих землетрусів і пожеж. На думку архітектора Херсифрона, м'який болотистий ґрунт слугував амортизатором при землетрусах, а щоб запобігти осіданню величезної кам'яної будівлі, було вирішено заповнити котлован сумішшю деревного вугілля і вовни.

http://uk.wikipedia.org/wiki

Статуя Зевса

Первісно сама Олімпія являла собою територію, що належала храму перед воротами давньої Піси. Після руйнування Піси в 641 до н. е., елейці не дозволили виникнути тут новому місту і, таким чином, назавжди утримали за собою право завідування святилищем. Цій квітучій місцевості був дарований вічний мир, озброєне військо не могло перейти його меж, тому що вся Еліда стала присвяченою верховномуолімпійському богу Зевсові.

За переказами, саме тут Зевс вступив у боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроносом, який пожирав своїх дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Врятований матір'ю, змужнілий Зевс, переміг і примусив Кроноса відригнути своїх братів і сестер. На честь цієї перемоги були встановлені Олімпійські ігри, що вперше відбулися у 776 до н. е.

З того часу минуло більше двох століть, і в 456 до н. е. в Олімпії елідський архітектор Лібон почав будувати Храм Зевса, який став головною святинею міста. 440 до н. е. над створенням центральної статуї Зевса почав працювати Фідій. Роком раніше він розробив і підготував техніку, щоб дістати достатню кількість золота і слонової кістки. Він вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.

Велич і краса скульптури настільки вражали сучасників, що вона була визнана новим чудом світу. Як свідчить Павсаній^[1], з першого погляду здавалося неймовірним, що храм міг вмістити цю статую. Географ Страбон писав:

«…хоч сам храм — дуже великий, скульптор критикується за те, що не врахував реальне співвідношення пропорцій статуї до храму. Він показав Зевса сидячого на троні, але з головою, яка майже упирається в стелю, щоб у нас складалося враження, що якщо Зевс встане, то головою впреться в дах храму».

Проте загалом нащадки високо цінили витвір Фідія. Знаменитий оратор і політичний діяч Риму Цицерон (1 століття до н. е.) назвав Зевса Олімпійського — втіленням краси. Римський письменник і вчений Пліній Старший (1 століття н. е.) вважав скульптуру незрівнянним шедевром. Впродовж багатьох років Храм Зевса приваблював відвідувачів і поклонників зі всього світу. У першому столітті римський імператор Калігула навіть спробував перемістити статую в Рим. Проте, його спроба зазнала невдачі.

Після того, як на 10-му році свого правління імператор Феодосій Великий у 394 році нашої ери заборонив Олімпійські ігри, храм був закритий. 406 року імператор Феодосій II наказав зруйнувати всі храми і споруди в Олімпії як свідчення язичницької традиції. Знищення вцілілих залишків храму довершили потужні землетруси 522 і 551 років^[2].

Хоча статую дещо раніше зусиллями заможних греків було перевезено в палац у Константинополі. Там вона зберігалася, поки не була знищена пожежею 462 року. Серед копій статуї, включаючи великий прототип в Курені (Лівія), жодна не збереглася до сьогоднішнього дня. Ранні реконструкції, наприклад, Ерлаха, тепер вважають неточними.

Сади Семіраміди

За давніми переказами, Висячі Сади Семіраміди містилися на східному березі річки Євфрат, приблизно за 50 км від південного Багдада.

Історія створення садів сягає давніх часів. Вавилонський цар Навуходоносор II (605–562 р. до н. е.) для боротьби проти головного ворога — Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз із Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз був зміцнений одруженням Навуходоносора II із дочкою мідійського царя Амітіс.

Запорошений і шумний Вавилон, розташований на пустельній піщаній рівнині, не радував царицю, яка зросла в гористій і зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести «висячі сади».

Найточніші сучасні відомості про Сади походять від грецьких істориків, зокрема, Вероссуса й Діодоруса, але опис садів досить мізерний. Ось як описані сади в їх свідченнях^{[Джерело?]}:

Сад — чотирикутний, і кожна сторона його — чотири плетри завдовжки. Він складається з дугоподібних сховищ, які розташовано в шаховому порядку на зразок кубічним підставам. Сходження до верхньої тераси можливе сходами…

Манускрипти часів Навуходоносора не містять ніяких посилань на висячі сади, хоча в них дослідники виявили описи палацу міста Вавилона. Навіть ті історики, які дають докладні описи Висячих Садів, ніколи не бачили їх на власні очі^{[Джерело?]}. Сучасні історики^[Хто?]доводять, що коли солдати Олександра Македонського дісталися до родючих земель Месопотамії і побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони розповіли про дивні сади й дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, про Вавилонську вежу й зіккурати. Ці оповіді розбурхали уяву поетів і давніх істориків, які змішали всі ці розповіді, щоб зробити одне з семи Чудес Світу.

В архітектурному плані Висячі Сади являли собою піраміду, що складалася з чотирьох ярусів — платформ, їх підтримували колони висотою до 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільша сторона якого становила 42 м, найменша — 34 м. Щоб запобігти просочуванню поливної води, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли, скріпленої гіпсовим розчином, поверх усього укладалися свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, куди було висаджене насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев^{[Джерело?]}. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.

У порожнині однієї з колон вміщувалися труби, через які насоси цілодобово подавали воду з Євфрата на верхній ярус садів, звідки вона стікала (струмочками та невеликими водоспадами) й зрошувала рослини нижніх ярусів. Чудом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, завезених із далекої Мідії.

331 р. до н.е.  війська Олександра Македонського захопили Вавилон. Уславлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Після смерті Олександра (323 р. до н.е.) Вавилон поступово занепав. Сади були занедбані. Повені зруйнували цегельний підмурок колон, платформи обвалилися. Так загинуло одне з чудес світу.

Двадцяте століття відкрило деякі таємниці, довкола яких ходили легенди^{[Джерело?]}. Археологи намагаються зібрати достатньо підтверджень, щоб зробити остаточні висновки про місце розташування садів, їх систему зрошування, про справжні причини їх появи.

Нині єдиний слід колись грандіозного пам'ятника інженерної думки — відкрита завдяки розкопкам Роберта Кольдевея 1898 року мережа пересічних траншей поблизу іракського містаХілле (за 90 км від Багдада), у зрізах яких видно сліди напівзруйнованої кладки.

http://uk.wikipedia.org/wiki

Піраміда Хеопса

За геометрією споруда є чотиригранною рівносторонньою пірамідою. Грані піраміди чітко зорієнтовані на чотири сторони світу з точністю до 3 хвилини. Піраміда, складена з 2300 кам'яних блоків загальною вагою близько 7 млн. тонн, висотою 146,6 м (що дорівнює висоті п'ятидесяти-поверхового хмарочоса) і довжиною основи у 233 м.^[1] Напочатку піраміда мала довжину сторони квадратної основи 233 м, площу його 54 289 м² і висоту 146,6 м.^[2] Тепер в результаті зняття облицювальних плит (давно поцуплених для повторного використання) і верхньої частини внутрішньої кладки вершини піраміди, а відчасти і внаслідок підйому рівня піску, ці величини складають 227,5 м, 51 756 м² і 137 м, довжина похилих граней — 173 м, а об'єм піраміди — 2,6 млн. м³.^[2]

Нагорі лежав цілісний шматок граніту — пірамідіон. Ймовірно, він впав під час землетрусу. До 13 століття (коли був збудований Лінкольнський кафедральний собор) це була найвища будівля на Землі. За рахунок наступу пустельного піску і вітрової ерозії піраміда стала нижчою майже на 10 м. Зараз на її верхівці є майданчик, яку в роки Другої світової війни британський експедиційний корпус використовував у якості постапротиповітряної оборони. Цей майданчик є квадратом з вапнякових блоків площею 10 м². Кожен блок важить в середньому 2,5 тони, ширина найбільших — 0,90 м, середня висота — 0,68 м, але були блоки заввишки до 1,5 м. Ними викладено верхню частину піраміди^[3].

Сам процес проектування і будівництва такої грандіозної споруди вимагав від давньоєгипетських інженерів неабияких знань і досвіду. До планування і будівництва були залучені найкращі архітектори, і каменяріСтародавнього Єгипту.

Піраміда стоїть на спеціально вирівняній скельній площині, яка по горизонталі дає відхилення менше двох сантиметрів^[4]. Ця площина зроблена з природного скельного виходу еоценових вапняків, висота якого в центрі близько 9 м. Основа піраміди квадратна з довжиною однієї сторони 230 метрів Початкова площа основи була біля 53 тисяч м².

Для будівництва було використано близько 2,3 мільйони блоків середньоеоценового нумулітового глинястого вапняку, укладених в 210 ярусів (нині 203). Середня вага одного блоку становить 2,5 тони. Найважчий — 7,5 тон. Загальна вага піраміди — 5,7 мільйонів тон.

Облицювання піраміди із полірованого декоративного білого вапняку не збереглось, так само як і вкрита листовим золотом вершина споруди. 1168року візир Шавур наказав спалити Каїр, щоб він не дістався хрестоносцям. Жителі Каїра вимушені були зняти облицювальні камені з піраміди, для того щоб збудувати нові будинки.

Архітектором піраміди вважається Хеміун, візир і племінник Хеопса. Він також носив титул «Керівник всіма будівництвами фараона».

http://uk.wikipedia.org/wiki

Назва
Розташування	Гіза, Єгипет
Координати	29°58′45″ пн. ш.31°08′03″ сх. д.
Дата побудови	2645-2599 роки до н. е.
Висота	≈137,8 м (146,6 м початкова)
Кут	51° 50'
Довжина бокової грані	227 м (233,33 м початкова)
Довжина сторілдириоиоопрсм
Площа основи	≈ 53 000 м² (початкова)
Площа піраміди	≈ 85 500 м² (початкова)
Периметр	910 м зараз ,922 м(початкова)
Загальний об'єм	2,50 млн м³ (2,58 млн м³ з порожнинами)
Кількість блоків	понад 2,3 млн штук
Кількість ярусів	203 (210 спочатку)
Загальна вага (за підрахунками)	5,7 млн тонн